Завтра стартує відкритий командний чемпіонат Дніпропетровської області з легкої атлетики серед юнаків та дівчат 2008 р.н., та молодше «Олімпійське сузір’я Придніпров’я».
Людмила Іванівна Шевцова (Лисенко, Гуревич) (нар. 26 листопада 1934, станиця Тамань Краснодарського краю) — українська радянська легкоатлетка, яка спеціалізувалася в бігу на 800 метрів. Тренувалася в «Авангард» у (Дніпропетровськ).
Людмила Іванівна закінчила технікум фізичної культури в Дніпрі, де її наставником був директор технікуму – Іван Антонович Муренко. Після потрапляння до збірної СРСР, тренувалась у Івана Леоненка з Києва, під чим керівництвом якого стала олімпійською чемпіонкою.
У 1954 році стала бронзовою призеркою чемпіонату Європи. Багаторазова призерка та чемпіонка СРСР з бігу на 400 м, 800 м та кросу. Майстер спорту СРСР та Заслужений майстер спорту СРСР.
Людмила Лисенко – Заслужений тренер України.
В 1960 році на Олімпійських іграх в Римі дистанція 800 м була вперше введена у програму Олімпіади. І Людмила Гуревич стала першою олімпійською чемпіонкою на цій дистанції, встановивши світовий рекорд 2.04,30! До відбору на наступну Олімпіаду Людмила Іванівна підійшла травмованою, тож невдовзі перейшла на тренерську роботу.
Тренувала групу багатоборців. Потім довгий час працювала старшим тренером збірної України по Дніпропетровській області. У цей період (з 1980 по 1991 роки) почалось відродження легкої атлетики на Дніпропетровщині, будівництво стадіонів та манежів.
Зараз Людмила Іванівна мешкає в Ізраїлі разом з родиною свого сина Володимира.
Іван Петрович Бєляєв (нар. 8 лютого 1935) український та радянський легкоатлет, який спеціалізувався в бігу з перешкодами, призер Олімпійських ігор, чемпіон та рекордсмен СРСР та УРСР з бігу на 3000 метрів з перешкодами. Виступав за «Авангард» (Дніпропетровськ).
Бігом Іван Павлович почав займатися ще у дитинстві, а професійно займатися легкою атлетикою почав лише в армії, де був одним із найкращих.
У 1964 році, йому вдалося потрапити на Олімпійські ігри у Токіо, де він виборов бронзу на дистанції 3000 метрів з перешкодами. В одному з публічних інтервʼю Іван Павлович поділився, що міг би й виграти Олімпіаду, оскільки переплутав кількість кіл:
– Прорахувався у колах. Крик стояв неймовірний! Я біжу, а на повороті годинник був, і щось я прорахувався. Думав, що ще треба бігти коло, а це виявляється, вже був фініш. Після бар’єру сходження і вийшло – 8.33,8. На фініші мене вітають із медаллю, а я засмучений…
Втім, ця бронзова нагорода стала найвищим досягненням Івана Павловича.
10 серпня 1965 у фіналі Всесоюзної Спартакіади профспілок встановив новий рекорд СРСР з бігу на 3000 метрів з перешкодами (8.29,6), перевершивши попереднє досягнення киянина Віктора Кудинського (8.31,0), встановлене у липні 1965.
Працював у Дніпропетровську тренером спортивного клубу «Метеор» (1965–1972), СДЮШОР № 3 (1972–75), від 1975 — викладач Монтажного технікуму (Фахового коледжу будівельно-монтажних технологій та архітектури).
Роман Анатолійович Щуренко (нар. 14 вересня 1976, Нікополь) — український легкоатлет, призер Олімпійських ігор, рекордсмен України. Роман Анатолійович тренувався в Києві у тренера Горбаченко Юрій Семенович.
Бронзову олімпійську медаль він виборов на сіднейській Олімпіаді у стрибках в довжину. Особистий рекорд Романа Щуренко збігається з рекордом України — 8 м 35 см.
В одному зі своїх інтерв’ю він розповів про свої емоції після Олімпіади:
– Я радів медалі, але розумів Олексія Лукашевича, який зайняв 4 місце. Ми потім говорили, що краще бути другим та третім, ніж третім та четвертим. Адже людина залишається без нагороди. Але в секторі ми суперники і пропускатимемо спробу, щоб перемога дісталася другу, не будемо. Навіщо займатися спортом? Завжди потрібно показувати результат, на який здатний. Через два роки на чемпіонаті Європи у Мюнхені вже я був четвертим, а Олексій переміг. Мені сантиметрів забракло до медалі. Був дощ, а я за такої погоди не дуже добре виступаю. Стрибки не виходили, нога постійно їхала на планці. Ще й травми давалися взнаки.
На честь Романа Анатолійовича названа вулиця в рідному Нікополі.
Олена Анатоліївна Антонова (10 червня 1972, Нікополь) — українська легкоатлетка, що спеціалізується в метанні диска, призерка Олімпійських ігор.
Олена Анатоліївна народилась в м. Нікополь, Дніпропетровська область. Закінчила нікопольську СШ № 15 та Дніпропетровський державний інститут фізичної культури і спорту.
На стадіон Олену привів старший брат, Андрій, який теж тренувався і був кандидатом в МС. Олена рік займалась на біговій доріжці, потім її забрав В. І. Воловик, під керівництвом якого тренувалась на СК «Електрометалург».
Олена Антонова – Майстер спорту міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України. Олімпіада-2004 в Афінах – 5-те місце, Чемпіонат світу 2007 року – 8-ме місце.
Бронзова призерка XXIX Олімпійських ігор у Пекіні 2008 року. Олена Антонова кинула диск на 62,59 м (найкращий результат сезону). Золото виграла американка Стефані Браун з результатом 64,74 м, срібло виявилося у кубинки Яріель Барріос – 63,64 м. Однак у зв’язку з дискваліфікацією кубинки Яреліс Барріос, яка була другою, якість нагороди українки була підвищена до срібної. Про це йдеться в офіційному листі Міжнародного олімпійського комітету.
У 2012 році разом із Романом Щуренком у Нікополі зустрічала Олімпійський вогонь.
Наразі директор КЗ НДЮСШ «Трубник».
Анна Василівна Рижикова (Ярощук) (нар. 24 листопада 1989) — українська легкоатлетка, яка спеціалізується в бігу на 400 м та бігу на 400 м з бар’єрами, бронзова призерка Олімпійських ігор в естафетному бігу 4×400 метрів (2012), чемпіонка Універсіади (2011), багаторазова чемпіонка та призерка національних першостей у цих дисциплінах, рекордсменка України з естафетного бігу 4×400 метрів у приміщенні.
На літній Універсіаді-2013, яка проходила у Казані здобула срібну нагороду в бігу на 400 метрів з бар’єрами. У першому раунді змагань кваліфікувалась до фіналу з результатом 57,52 секунди. У фінальному забігові, подолавши дистанцію з найкращим особистим часом за сезон (54,77), виборола срібну нагороду.
На II Європейських іграх 2019 у Мінську брала участь у новому виді програми — динамічній новій легкій атлетиці (DNA). У змішаній естафеті 4×400 м разом з Тетяною Мельник, Данилом Даниленком та Станіславом Сеником з результатом 3.17,31 виборола золото[3]. За результатами фіналу динамічної нової легкої атлетики (DNA) здобула друге золото за турнір.
У жовтні на 7-х Всесвітніх Іграх серед військовослужбовців в Китаї у бігу на 400 метрів з бар’єрами з результатом 55,23 виборола срібну нагороду. В естафеті 4×400 метрів з результатом 3.33,68 разом з Марією Миколенко, Анастасією Бризгіною та Катериною Климюк здобула бронзу
7 березня на чемпіонаті Європи в приміщенні в Торуні стала співавторкою національного рекорду з естафетного бігу 4×400 метрів (3.30,38) разом з Катериною Климюк, Анастасією Бризгіною та Вікторією Ткачук.
4 липня на етапі «Діамантової ліги» у Стокгольмі встановила рекорд України з бігу на 400 метрів з бар’єрами (52,96), перевершивши попереднє досягнення Тетяни Терещук-Антипової (53,37), встановлене 2004 року.
4 серпня на Олімпіаді-2020 фінішувала п’ятою в забігу на 400 м з бар’єрами з результатом 53:48.
На етапі World Athletics Continental Tour Gold у чеській Остраві Анна Рижикова в незвичній для себе дистанції у 300 метрів з бар’єрами фінішувала третьою з результатом 38,36 секунди.
20 серпня 2022 року Анна Рижикова взяла «бронзу» чемпіонату Європи з легкої атлетики, здолавши 400 метрів з бар’єрами за 54.86 секунди.
На Олімпіаді в Парижі 2024 року Рижикова, що мала бігти змішану естафету 4х400 метрів, обмежилася виступами у своїй основній дисципліні. До півфіналу потрапила після другого місця у втішному забігу.
Встановивши у втішному старті особистий рекорд сезону (54.95 секунди), для гарантованого місця у фіналі Рижикова мала фінішувати першою або другою у своєму забігу. За добором до медального старту також проходили дві найшвидші бігунки з решти учасниць трьох забігів. Анна стартувала в другій групі зі світовою рекордсменкою Сідні Маклафлін-Леврон та посіла передостаннє, сьоме місце, випередивши на 0.31 секунди представницю Бельгії Ганне Клас.
Анна Василівна є Заслуженим майстром спорту України.
Михайло Сергійович Кохан (нар. 22 січня 2001) — український легкоатлет, який спеціалізується у метанні молота, бронзовий призер Олімпійських ігор 2024 року, чемпіон світу та Європи серед юнаків, володар вищого світового досягнення з метання молота серед юнаків (у віковій групі до 18 років).
Дідусь Михайла – майстер спорту СРСР: він метав диск вагою 2 кг з результатом, який зараз є нормативом майстра спорту міжнародного класу. Батько Михайла теж метав молот, мати – також спортсменка.
В 9 років Михайло почав займатись футболом. І у вільний час «допрацьовувати навантаження» з татом на легкоатлетичному стадіоні. Невдовзі це перейшло у метання списа. Потім зі списа перейшли на молот…
Михайла тренує тато – тренер з легкої атлетики (теж метальник молота) Заслужений тренер України Сергій Кохан.
Вперше Михайло заявив про себе на міжнародному рівні у 2017 році, коли виграв чемпіонат світу серед юнаків у Найробі (Кенія) з результатом 82,31 м!
У 20 років Михайло Кохан побив кілька історичних рекордів:
• став наймолодшим учасником фіналу Олімпіади у метанні молота;
• наймолодшим легкоатлетом в історії Олімпіад, який кинув молот далі ніж за 80 м;
• наймолодшим метальником молота, котрий посів четверте місце на Олімпійських іграх.
Михайло – рекордсмен України серед юнаків до 16 років в метанні молота 5 кг – 77,14 м.
На літніх Олімпійських іграх 2020 року в Токіо 20-річний Михайло Кохан у своїй найкращій спробі метнув молот на 80,39 метра і став четвертим у фіналі.
У 2023 році за досягнення високих спортивних результатів на III Європейських іграх у Кракові (Польща), виявлені самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України Михайла Кохана нагородили медаллю «За працю і звитягу».
На олімпійських іграх в Парижі 2024 року Михайло Кохан став другим українським метальником молота в історії, який виграв медаль Олімпіади (після Олександра Крикуна у 1996 році).
Ярослава Олексіївна Магучіх (нар. 19 вересня 2001, Дніпро) – українська легкоатлетка, що спеціалізується на стрибках у висоту.
Олімпійська чемпіонка 2024 року і бронзова призерка Олімпіади 2020. Триразова переможниця Діамантової ліги (2022, 2023, 2024). Чемпіонка юнацьких Олімпійських ігор 2018 року, триразова чемпіонка Європи з легкої атлетики в приміщенні (2021, 2023, 2025), чемпіонка Європи серед юніорів, чемпіонка світу та Європи серед юнаків, рекордсменка світу (210 см, 2024) та рекордсменка світу серед юніорів (група до 20 років), чемпіонка світу (2023) та дворазова чемпіонка Європи (2022, 2024). Перша українська спортсменка, яка вигравала юнацькі і дорослі Олімпійські ігри. Заслужений майстер спорту України (2020).
Ярослава Олексіївна народилася 19 вересня 2001 року в Дніпрі. Батьки віддали Ярославу в секцію карате, де тренувалася старша сестра Анастасія, котра є срібною призеркою чемпіонату Європи з карате та володаркою коричневого поясу. Однак Ярославі карате не припало до душі, їй сподобалася легка атлетика. Одночасно серйозно пробувала малювати в стилі абстракції, навіть брала участь у конкурсах приблизно до 2015—2016 років. Потім вона остаточно вирішила сконцентруватися на легкій атлетиці — біг з бар’єрами, стрибки у довжину та висоту.
9 березня Ярослава Магучіх здобула золоту медаль чемпіонату Європи-2025 з легкої атлетики у приміщенні, який відбувався в нідерландському Апелдорні. У фіналі вона з першої спроби взяла висоту 1,97 метра. Висоту 1,99 метра вона з першої спроби не подолала, але зробила це з другої.
26 квітня стає переможницею І етапу Діамантової ліги, з результатом 1.97. 3 травня здобула перемогу на ІІ етапі сезону Діамантової ліги – 2,00 метра, взявши цю висоту з першої спроби, а вже 9 травня Ярослава стала чемпіонкою Міжнародного турніру What Gravity Challenge 2025, організованого олімпійським чемпіоном Мутазом Баршимом в м.Доха (Катар), взявши висоту 2.02, що стало найкращим результатом сезону у світі.
